"Отдавна очаквах да се появи една съвременна Христоматия по Стара Българска Литература . Понеже това не ставаше , реших да я направя сам ."
Един вид " Помогни си сам и Господ ще ти помогне .
На стр 33 е публикуван "Химн на Света Троица " , за който има сериозни доводи , че е дело на Константин . Стихотворно произведение , написано в акростих . Първите думи на всеки стих са дали впоследствие названията на Българските букви. Запазено е в по-късни украински и руски преписи от ХІV до ХІХ век . Основен източник ми е Букварът на Иван Федорович от 1574г. отпечатан в Лвов.  Поместения тук превод на Хр. Трендафилов е направен по това издание.
Ето какво намерих в интернет :

Iзборник

стор.23 Iван Федорович. Буквар 1574

http://litopys.org.ua/fedorovych/bf24.htm

http://litopys.org.ua/fedorovych/bf25.htm

http://litopys.org.ua/fedorovych/bf26.htm

https://zn.ua/ukr/HISTORY/vidrukovano-vo-lvovi-289074_.html

https://panazea.blog.bg/photos/63118/original/azbuka1.gif

https://panazea.blog.bg/photos/63118/original/azbuka2.gif

https://panazea.blog.bg/photos/63118/original/azbuka3.gif

Азбуката и Календарът на Българите раздавах на децата , за да се научат да пишат на Глаголицата. На тях им трябваха 3 часа. На вас колко часа ще ви трябват.
оставаше само по украинските преписи да възстановя стихотворението .
и аз написах това:

Химн на Света Троица от Кирил Философ

https://panazea.blog.bg/photos/63118/original/azbuka%20kiril.jpg

https://panazea.blog.bg/technology/2009/08/19/bylgarskata-azbuka.382484

Азбучна молитва на Константин Преславски
Буквар Івана Федорова

Видруковано во Львові

Пливе вулицею, яку в радянські часи марно намагалися переназвати по-російськи. Марно, бо вона здавна називається так, що її назву перекласти тою мовою неможливо: РУСЬКА! Неможливо, щоб не спотворити правду історії. Бо ж насправді то вулиця УКРАЇНСЬКА за етнічною належністю тих, хто населяв її квартали.

Отже, вулицею Руською від середмістя прямує численна дитяча маніфестація. Доходить до її краю, де стоїть велична ренесансна будівля Успенської церкви з високою вежею на взірець італійських кампаніл (бо і церкву і вежу будував Павло Римлянин). Тут маніфестація затримується, наперед виходить старший чоловік, очевидно вчитель, і розповідає дітям, що тут, при церкві, була колись школа, де вчилися їхні предки, що навіть зберігся ще з 1586 року документ, який називається "Порядок Шкільний", де йдеться про те, як мають поводитися вчителі й діти, як мають учитися. Каже, що навіть до наших днів дійшли букварі й граматики, за якими вчилися діти в тій школі, поки вона існувала...

Урочиста процесія рушає далі. Огинає ліворуч апсиду церкви і виходить на просторий майдан, у глибині якого височіє бронзова фігура людини з величезною книгою в руках. І, ніби вітаючи ту людину, діти здіймають над колоною численні плакати з зображенням обкладинок букварів - від сивої давнини до сучасності. А попереду на найбільшому плакаті - старовинна азбука і сторінка тексту з якимись малюнками внизу і словами під ними: "Видруковано во Львові". Так, це шкільна громада Львова в День знань прийшла до пам"ятника Івана Федоровича, щоб ушанувати Свято першого українського букваря, надрукованого в їхньому місті 1574 року "друкарем москвитиним, которий друкарство занедбалоє обновил".

Дихніть вільніше, шановний читачу, якщо ви затамували подих від захоплення: ніякої такої патріотично-шкільної акції у Львові, та й ніде по Україні, не було! На жаль, українці, якось ми ще не завжди достойно гордимося тими чи іншими своїми здобутками, часто, як той біблійний персонаж, не те що продаючи, а добровільно поступаючись своїм первородством, своєю першістю, своїм пріоритетом, кажучи прагматично. Мені доводилось якось встрявати в полеміку в Мережі з якимось твердженням про "перший східнослов"янський буквар, надрукований у Львові". А хіба ми не називаємо "Острозьку Біблію" - гордість Української теології і українського друку - "першою слов"янською Біблією", затираючи усвідомлення її національної належності? Або візьмімо факт першого перекладу євангельської оповіді про Різдво Христове. Чи ми чуємо хоч колись цю оповідь тими словами нашої мови, які ще з XVI століття й досі нам зрозумілі? Чи чують її студенти на лекціях, а школярі на уроках, подивовані її красою? Ідеться про "Пересопницьке Євангеліє", видане нашими науковцями і транслітерально і факсимільно, але все ще недоусвідомлене нами як достойний всенародної гордості національний клейнод.

Треба визнати, що наші вчені плідно скористалися з тої кон"юнктури, яку їм подарувала історія у вигляді двох 400-літь - російського книгодрукування 1964 року і українського - 1974-го. Люди старшого покоління знають, яку нищівну політику провадила КПРС тоді в Україні проти історії, проти старовини, протиставляючи їм радянське сьогодення, єдино гідне вихваляння й оспівування. Але в даному разі ситуацію рятував сам "Іоан Федорович друкарь москвитин". Адже яка чудова нагода ще раз продемонструвати культурну вищість "старшого брата"! Мовляв, та ми вас і читати навчили! Невипадково як "націоналістичний душок" сприймалися спроби деяких науковців знайти сліди дофедоровського книгодрукування, адже написано на надгробку, що він "друкарство занедбалоє обновил", а не розпочав.

.....

Через десять років видавництво "Дніпро" випустило пам"ятку фотомеханічним способом під назвою "Граматика Івана Федорова". А ще через десять років це ж видавництво надрукувало її факсимільним способом як "Буквар Івана Федорова".

http://litopys.org.ua/fedorovych/bf24.htm

http://litopys.org.ua/fedorovych/bf25.htm

http://litopys.org.ua/fedorovych/bf26.htm

https://zn.ua/ukr/HISTORY/vidrukovano-vo-lvovi-289074_.html